Наше сьогодення непередбачуване. Дуже вже багато в ньому негативу. І в цьому списку «негатив», мабуть, найвагоміше місце посідає зрада. Особливо, коли вона виходить за рамки особисто-побутові. Те, що ось-ось станеться в управлінні соціального захисту населення ОДА, називається: удар у спину. Роками напрацьовувалися партнерські стосунки: спільні заходи, підтримка, коли під ногами у когось з управлінців хиталася крига… Ми були близькі по духу, адже виконували споріднену захисну місію. Можна було літопис добрих спільних справ написати… Але на усіх цих напрацюваннях первинна профспілкова організація вирішила поставити жирну крапку. Її члени, як за командою, готуються вийти із профспілки.

Хочу звернутися до першоджерел, коли кожен працівник писав власноруч заяву про вступ у профспілку, де були слова: «чесно і добросовісно виконувати Статут». Тобто ви взяли на себе певні зобов’язання, а Профспілка у свою чергу пообіцяла захищати згідно зі Статутом.

Схоже, що на управлінців вплинув приклад департаменту економіки ОДА – його працівники напередодні Нового року, саме 31 грудня (треба було по зрадницьки підло зробити цей жест під бій курантів) дружно вийшли із профспілки. Чому обов’язково треба рівнятися на негативний приклад, коли є чимало позитивних? Приміром, голова ОДА Марія Чорна у перший день своєї роботи написала заяву про вступ до профспілки.

Якщо згадали про департамент економіки, то гіркий присмак залишився навіть не від виходу працівників із профспілки (обком профспілки десь втрачає, а десь знаходить), а від поведінки профкому. Ліквідаційні збори відбувалися саме тоді, коли голова профкому хворіла і тривалий час перебувала в лікарні. (Зараз лікується в Києві). Тобто усе сталося у неї за спиною. Нікому не побажаєш відчути такий нелюдський вчинок: у той момент, коли жінці потрібні були допомога і співчуття, зібрали збори і первинку просто розтерзали, щоб і сліду не залишилося. Причому, так не терпілося звільнитися від членства у профспілці, що не чекали на появу на роботі голови профкому і на її звіт. Вирішили, що так простіше і менше затрат. Але ж ніхто ні від чого не застрахований і не знає, що його чекає попереду!

Звісно, в кожній організації є люди з червоточиною, «надщербнуті». Їх видно, як кажуть, неозброєним оком – вони підбурюють, збирають заяви і отримують від цього задоволення. Нібито щось їх заряджає. По-моєму, така поведінка відповідає сьогоденню: прагнути не до об’єднання, а до роз’єднання.

Дехто думає, що у нашій державі падає з неба «манна небесна»:

зарплата – візьміть, будь ласка;

низькі тарифи – за помахом чарівної палички;

соціальне страхування – все для вашого блага і т. д.

Але ж це не так. Усе треба виборювати, кожен рядок законопроекту відстоювати, наводити аргументи. І ніхто, крім профспілок, це робити не буде. Розумію, що ви - державні службовці, тому перебуваєте на особливому становищі: вам не можна страйкувати, брати участь у протестах, в інших заходах. Але ж замість вас, це роблять інші, тобто ви отримуєте те, що завоювали інші спілчани.

Хочу згадати слова юриста із Соколівської територіальної громади: «В нашій державі не «празнують» Конституцію, а ви говорите про якийсь закон і Статут». Вони теж вийшли із профспілки, сподіваючись, що в одиночку вижити краще. Ініціатор розвалу – голова ТГ. Три роки тому вони не були такими. Сьогодні - це інші люди, які можуть навіть підвищувати голос. Маючи зарплату у 70 тисяч гривень, можна собі це дозволити. Петиція про зарплату держслужбовців, яку ініціювала профспілка, їм уже не потрібна. Та далеко не всі мають такі захмарні зарплати. Думаю, настане час, коли кожен буде отримувати відповідно до свого внеску. Ми – за закон «Про оплату праці», який має бути один для всіх.

Ми не встановлюємо зарплати, але із Спільним представницьким органом об’єднання профспілок вона погоджується. Прикро, що пропозицій від вас не було. Ми готові підтримати, дати рух цінним пропозиціям, але їх немає. Що стосується ТГ, то направляли проекти усім громадам, але не отримали жодної відповіді. Надаємо пропозиції: давайте співпрацювати – теж у відповідь мовчання.

Пригадується кадрове питання. Для управління соцзахисту – воно болюче. Хто став на захист вашого начальника, коли попередній керівник області відсторонив його від роботи? Чому тоді не зібрали заяви і не пішли захищати керівника, достойного свого крісла? Побоялися, поховали голови в пісок і мовчки спостерігали за подіями. Хто тоді відстояв начальника? Ми, профспілки! Ми у ті дні з вами збиралися і натяку не було, що скоро «полетять каміння» у спину профспілки. Вдячності нам не треба, але й підлості не хочемо. Ми просто виконуємо свою роботу.

Цікавим буде для вас приклад. Є один голова потужної територіальної громади, який став членом нашої профспілки і сумлінно перераховує внески. Поки що він один, але, думаю, з часом там буде організація профспілки.

Атепер – про гроші. Якщо заходить мова про профспілку, відразу всі рахують 1 відсоток, з яким ой як не хочеться розлучатися. Але ж з 1 відсотка 0,7 залишаються первинці, якими розпоряджаються спілчани. А за 0,3 відсотка ми готові прозвітувати – у нас усе прозоро. Можу назвати, на яку суму ми надали фінансову допомогу працівникам управління.

На жаль, прикладів у системі вистачає. Так, було створено профорганізацію тільки для того, щоб встановити доплати водієві. Це було у Фортечному управлінні соцзахисту. Свого домоглися і… вийшли з профспілки. Забули вони про написи на холодильнику, мікрохвильовці: «Лише для членів профспілки». Тепер нікому нічого не потрібно. А навіщо тоді укладалася Угода Мінсоцполітики і Профспілки державних установ? Виходить, там потрібна співпраця, а тут – ні?

Іноді думаю, що Галина Василівна Пастух до такого б розвалу не допустила. Вона у свій час відстояла систему в Україні. Одна вона! Цінувати і любити свою роботу притаманно не всім. Є просто попутники, пристосуванці до часу.