Хоч Закону України «Про державну службу» вступив у дію ще у травні 2016 року, у державних службовців він і досі на слуху. Про його «плюси» і «мінуси» йшла мова під час пленуму обкому профспілки працівників держустанов. Із народженням цього закону мало розпочатися комплексне реформування державного управління та створення професійної, політично незаангажованої державної служби, але існує чимало підводних рифів.
Реформа держслужби мала на меті досягти три основні мети: оптимізувати кількість держслужбовців, вирішити питання гідного рівня зарплати і прозорого та чесного прийому на посади фахівців високого рівня. На жаль, оптимізація часто асоціюється з поняттям «скорочення», яке проводиться механічно. Тут має діяти раціональний підхід: якщо на державний орган покладається більше функцій, то має бути й належне кадрове забезпечення. Скажімо, збільшується навантаження на відділ, що займається організацією соціальних виплат, то треба уникати скорочення працівників. А якщо держава зменшує регулятивну функцію, скажімо, у сфері сільського господарства чи економіки, то відповідно має бути й скорочення кількості працівників у відповідних департаментах, управліннях економіки. Якщо ж кількість державних службовців необхідно скоротити у кілька разів, то тим, що залишаються, логічно слід встановити гідні зарплати, але... Скорочення продовжуються, наступне має відбутися тоді, коли частина повноважень у рамках децентралізації відійде від держслужби до органів місцевого самоврядування.