Нещодавно відзначалося 100-річчя утворення Української державної служби. Дата солідна, якою можна було б пишатися, але минуло це свято тихо, без зайвих емоцій. У мене теж воно не викликає ейфорії, адже від задекларованої державної служби, можна сказати, залишилися ріжки та ніжки, точніше, від нижчого її рівня. Це ж треба, так планомірно і методично принизити важливий державницький прошарок людей! Украй низькими зарплатами, розширенням кола обов’язків… Тому людей можна зрозуміти, святковий настрій у них замінився на страх перед ймовірним скороченням, урізанням гарантій і т. д.
Я часто думаю, хто якими подарунками зустрічає професійні свята? Аграрії – врожаями, металурги – виплавкою металу, лісівники – зеленими насадженнями… А чим можуть порадувати державні службовці? Сюрпризами. Наприклад, в Олександрійській РДА до професійного свята приурочили вихід із профспілки державних установ. Причому без попередження, обговорення ситуації, не прозвітувавши.
Профспілкова організація РДА завжди була, можна сказати, елітною, зразковою. На неї рівнялися інші профорганізації. Вона була доброю кадровою школою, з якої вийшло чимало керівників районного та обласного масштабу, очільників райкому профспілки. Вона сприймалася, як повітря, необхідність. Що ж трапилося? Де з’явилася тріщина? Швидше за все, вся справа в лідері, який не зумів згуртувати спілчанський колектив, пустив справу на самоплив.