На пленумі обкому профспілки працівників держустанов, який відбувся на початку грудня п.р. за участю і виступами Ілюшкіної В.Г., Нижника В.В., Яременко О.П., Абрамова А.А., обговорювалася дуже чутлива сьогоднішня проблема реформування місцевого самоврядування. Звучали різні точки зору: від повного схвалення до цілковитого несприйняття.

Володимир Нижник, регіональний консультант з правових питань проекту «Пульс» Асоціації міст України в Кіровоградській області:

- Як відбуваються ці процеси в області? У 2015 році стартувало дві об’єднані територіальні громади – Маловисківська і Бобринецька, які згодом вийшли на пряме міжбюджетне фінансування. Тобто, всі податки, які отримували райони, тепер надходять до громад, але й повноваження перейшли теж до них. Вони отримали головний фінансовий ресурс – 60 відсотків доходів з фізичних осіб, які працюють на їхніх територіях. Крім того, отримали субвенцію, яку держава дає на розвиток інфраструктури об’єднаних громад. Вже відбулися вибори у Новоукраїнській ОТГ. Сьогодні стоїть завдання максимально залучити на їхні території інвестиції та підвищити рівень надання послуг для громадян. Це основна мета реформи. Зокрема Маловисківська ОТГ виграла грант польських колег, Бобринецька - проект «Добре», а Новоукраїнська – проект «Юсейт». Нові об’єднання відкривають центри адмінпослуг, реформують систему освіти, культури… На виході дві об’єднаних громади – Соколівська Кіровоградського і Андрусівська Світловодського районів. Стартує у нове життя Ганнівська ОТГ Новоукраїнського району. Це буде новий виток в їх історії. Коли створюється ОТГ на базі районного центру, там є вся інфраструктура. Коди ж вона утворюється на базі сільської ради, виникає питання, де розмістити всі необхідні структури, як налагодити зв’язок з територіями? Вони будуть першопрохідцями. Є ще одна ОТГ – Помічнянська. Зараз йдуть судові дебати, оскільки громада створилася з населених пунктів, які входять до різних районів, а законодавець не дає чіткого визначення, як у такому випадку провести вибори. Села не дуже тяжіють до об’єднання з райцентрами, побоюючись, що весь фінансовий ресурс осяде там, хоча насправді все навпаки – рівень сіл буде підтягуватися до рівня району.

Олег Яременко, координатор Кіровоградського Центру розвитку місцевого самоврядування:

- Реформи відбуваються не тому, що дуже добре, а тому, що погано. Чомусь децентралізацію влади сприймають як зло. Все йде від нерозуміння. Треба зважати на об’єктивні процеси. Наприклад, вкрай низька зайнятість в селі при інтенсифікації праці, демографічна ситуація. Захід уже пережив цей процес і ми повинні пройти цей шлях так, щоб було менш болісно для людей. Який варіант ми обираємо? Є велике село з необхідною інфраструктурою і є маленькі села з дитсадком і початковою школою, а старшокласників краще навчати у великій сучасній школі. Тобто, створюємо великі центри, вкладаючи кошти у їх розвиток. Це ідея децентралізації влади. І позитивні приклади є. За рахунок підтримки держави і законодавчих змін в цьому році бюджет Маловисківської ОТГ зріс порівняно з попереднім роком у 4,5 раза. Тобто, за ОТГ – майбутнє.

Віктор Федотов, голова обкому профспілки працівників держустанов:

- На папері виглядає все добре, а в реальності… Реформи йдуть в один бік, а люди залишаються ніби збоку – задекларованого блага вони ще не відчувають. Наприклад, децентралізація нагадує централізацію влади. Навіщо передбачене обов’язкове схвалення об’єднання обласними радами? Яка ж тут добровільність? Люди говорять відверто: за нас усе вирішили, А як з добровільністю в’яжеться фраза: не будете об’єднуватися, не отримаєте фінансування? Першим дістануться кошти, а решті – як прийдеться. Найбільший недолік у цьому процесі – непоінформованість населення. Більшість не знає, що таке децентралізація, і реформу сприймає так: переділять села, заплутають усе, а хто буде розгрібати? У Польщі, наприклад, під час реформи працювало понад 50 тисяч інформаторів. І процес там тривав десяток років, в Україні ж хочуть вкластися у 3-4 роки. Хто гонить в шию? Черговий транш від МВФ? Загалом, люди до кінця не розуміють, що їм принесе об’єднання? Обіцяють наблизити центри надання послуг до людей, а хто забороняє це робити зараз? Найбільше непокоїть невизначеність щодо майбутнього: немає змін ні до Податкового, ні до Бюджетного кодексів. Все на потім: питання землі, комунальної власності, надходжень до місцевих бюджетів. Тобто, законодавча база дуже відстає від реалій. Де візьмуться надходження з податку з фізичних осіб, якщо в селі проживають лише пенсіонери? Місцева влада може запроваджувати свої податки, але з кого їх брати? Чи проголосує громада за такого голову, який обкладе податком усе видиме і невидиме? Теорія гласить: якість та доступність послуг не може бути нижчою, ніж до об’єднання. Як можна у це повірити, коли систему побутового обслуговування у свій час успішно провалили, а натомість не створили нічого? Незрозуміла ситуація і з штатом. Приміром, до об’єднання у міській раді було 12 штатних одиниць, після - стало 50, а приєднали громаду у кількості 250 чоловік. Чи краще стало від цього людям? Причому, розширюється штат чиновників, а не створюються робочі місця в економіці, переробці… Держава 25 років не переймалася дорогами, освітленням, соціальною інфраструктурою, не розробила план створення робочих місць у селі, тепер цей тягар перекладається на плечі громад, а хіба усі вони спроможні? Біда в тому, що реформа опинилася не в експертному колі, а в політичному. І друга біда, що у всьому копіюємо захід, хоча живемо у різних реаліях. Профспілки – за реформи, але за ті, які будуть на користь людям. Ми беремо активну участь у цих процесах. Для нас головне, щоб в ході реформування не забули про людину праці. На нашу думку, варто напрацювати пілотні проекти і показати, хто виграє від новоутворень. Свою роль ми бачимо в тому, щоб зберегти у новостворених об’єднаннях профспілкові організації і використовувати можливості колективних договорів для захисту їхніх прав, щоб вони не залишилися сам-на-сам зі своїми проблемами. Ми повинні зрозуміти, що реформи проводимо для себе, тому так критично підходимо до цих процесів, щоб не наламати дров.

- Анатолій Абрамов, регіональний консультант з бюджетних питань проекту «Пульс» Асоціації міст України в області:

- Добре, що профспілки беруть участь у цьому процесі. Якою бачу їх роль? У роз’ясненні законодавства, вивченні проблем на місцях. Вони мають брати участь у сесіях, в обговореннях, втручатися у формування бюджету, домагатися його озвучення, аналізу надходжень і видатків. Зараз ставиться завдання так: формування бюджетних програм, які передбачають розвиток. У їх формуванні профспілки теж можуть бути задіяні. Перш ніж створювати ОТГ, треба подивитися на її перспективу, якщо її немає, то навіщо об’єднуватися?

- Наталія Стиркуль, голова Дмитрівської сільської ради Знам’янського району:

- Наша сільська рада самодостатня і, мабуть, найбільша не тільки в районі. Я не ворог децентралізації, просто хочу справедливості. Боляче сприймаю слова, коли вину перекладають на сільських голів, коли заздрять їх зарплаті. Це раніше на території села було багато керівників, а сьогодні сільський голова залишається сам-на-сам із жителями і їхніми проблемами. У нас теж проходять реформи: було 4 школи, стало 2. Залишилася необхідна інфраструктура, навіть спортивну школу маємо. Свій бюджет спрямовуємо на розвиток своєї території. Що стосується нашої сільради, то не бачу необхідності об’єднуватися. Ми не бачимо розрахунків, що це нам дасть. Люди налякані реформами, зокрема, в медицині. Яка найбільша проблема для села? Це створення робочих місць. Без цього вони приречені на вимирання. Щоб проводити реформи, люди і влада повинні чути одне одного. Об’єднуватися задля розвитку повинні ті колеги, які не можуть утримувати свої території.

Галина Карпова, голова Бобринецького райкому профспілки працівників держустанов:

- Спілчан турбує інша проблема: створення міських закладів, які дублюють районні. Вони не бачать доцільності в цьому. Щоб стало два директора? У нас не так багато дітей, щоб відкривати при наявності районних (спортивної школи, школи мистецтв…) ще й міські аналогічні заклади. Був потужний будинок дитячої творчості – тепер його роз’єднали. Навіщо? Така ж доля чекає на територіальний центр, який хочуть розділити на районний і міський. До того ж, над тими працівниками, які обслуговують міське населення, нависла загроза скорочення. Цей розтин по живому проходить дуже болісно.

Якщо теоретично з реформою усе зрозуміло, то реальність щоразу підкидає багато риторичних питань. Як уживатимуться села різної спроможності під однією вивіскою? Як буде з фінансуванням, коли закінчаться міжнародні програми і державна підтримка, яка розрахована на 5 років? Яка доля чекає на ті села, які не хочуть об’єднуватися?.. Запитань було б менше, якби реформи йшли знизу вгору, а не навпаки, тоді й теорія збігалася б із реальністю. А поки що маємо те, що маємо...

З обговорюваного питання пленум прийняв відповідну постанову ОК ПДУ і опрацювавши матеріали направить їх до ЦК профспілки.